вівторок, 30 березня 2021 р.

«Іван зробив нас вавилонянами…»

Лесь Сердюк, Любов Поліщук у фільмі «Вавилон ХХ». Режисер Іван Миколайчук. Кіностудія ім. О. Довженка, 1979

 Лесь Сердюк про Івана Миколайчука

Ви не повірите, але одного разу на зйомках фільму «Така тепла, така пізня осінь» я побачив у руках Івана зелену книжку «Що це в тебе?» - питаю. «Та, книжка одна…» – і ховає. Я побачив: Ліна Костенко. «Ти чого ховаєш? Це ж вірші Ліни Костенко». «Та вона щось тут написала. Кажуть, про мене…» «Ти здурів. Ліна Костенко написала про тебе, а ти ховаєш і кажеш: щось таке. Дай прочитати», «Ти все одно вірші читати не вмієш. Давай я тобі прочитаю». І треба було бачити, як він читав! Він соромився, закривав свою радість. Я бачив, який він щасливий.

Коли ми їздили на зйомки, саме вийшла «Маруся Чурай». І він часто брав мене їхати на зйомку по-панськи – він називав це «у сірій «Волзі». Сідав у машину з томиком Ліни Костенко і в дорозі читав: повірте, я ненавидів ці зйомки, я мріяв, щоб вони не сталися, щоб на небі було більше Шопена (для Івана було дві погоди – Шопен і Моцарт. Для знімання Шопен не годиться, бо темно), аби він більше читав. Мені мріялось: от аби він одягнув фрак і вийшов на сцену філармонії, і з симфонічним оркестром прочитав усю Ліну Костенко! Або Шевченка, або Вінграновського!

Іван якось взяв і зробив нас вавилонянами, привів нас у цю країну і ми почали там жити. Для нас не було нічого несподіваного і геніального, що там Іван придумує. Якось Роман Балаян мені каже: «Коли ти знімаєш з Люби кожушок, – це все!» А ми не звертали на це уваги. Ми ні на секунду не сумнівались, що нормальний геніальний чоловік серед нас ходить. То що нам робить? Не зніматися чи аплодувати йому чи співати гімни? Він своє діло робить, а ми своє.

От про роботу з артистами ще кілька слів. У мене в перший же знімальний день був катастрофічний зрив. Після того, як мені Іван розказав, який я геніальний, я зрозумів, що я все можу одною лівою рукою… І в перший же день… Незначний епізод – Даринка біжить, а я: «Що ти все крутишся під ногами?». Вона: «Сирітку ноги годують», – і побігла. Нічого страшного. Ми разів десять починали – нічого не виходить. Іван відмінив зйомку. І чим це закінчилося? Ні з того, ні з сього Іван всупереч усім законам фізики приліпив цей епізод до моєї сцени з Любою, коли я кажу їй: «Я знаю, як тобі зробити добре…» А вона: «Мене мирські справи більше не цікавлять – я тепер сир продаю в комуні», – й гордо йде від мене. І після цього епізоду я нариваюсь на цю Даринку, яка ще й ходить по селу. І коли воно одне за одним – от що це таке?

Нехай нам всім світить сонечко, а Іванові хай Господь простить всі його провини і пошле йому вічную пам'ять».

З виступу на вечорі пам'яті Івана Миколайчука в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» 26 червня 2001 року.

                                   Кіно-Театр. – 2001. – № 5 (37).

Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...