пʼятниця, 9 квітня 2021 р.

Не тільки для професіоналів


               Хтось із великих сказав, що гарно написана біографія – така сама рідкість, як і добре прожите життя. Важко добре прожити життя, але й не менш важко гарно розповісти про нього. Для цього потрібно так багато! Насамперед автор повинен бути небайдужим до тієї особи, про яку пише, чесним у поводженні з матеріалом та й просто здатним осягнути багатогранну особистість видатної людини.

Я з великим інтересом і задоволенням прочитала книжку Л. Брюховецької про Івана Миколайчука. Мені сподобалось, як неспішно веде авторка свою оповідь, ретельно добирає матеріал для неї з друку, з особистих вражень, зі спогадів друзів та близьких, намагаючись наситити її значущими епізодами, яскравими деталями, уникаючи неточностей, фальші, банальностей.

Щодо акторської роботи митця, то не забуто жодної, навіть найменшої ролі. Її оцінено, наведено цитати з рецензій, розказано про час, коли знімався фільм, відзначено його місце в історії кіно. Чіткість, ґрунтовність викладу породжує почуття довіри до всього, що розповідає авторка. Докладно розказано про його роботу над сценаріями, про його режисерський дар, про його гідний подиву хист добрати музику до фільмів. Мені здається, що завдяки цьому хистові Миколайчука ми доторкнулися до народної музики такої краси і одухотвореності, що вже за саме це маємо бути йому вдячні. У кожному разі, мені Миколайчук відкрив раніше незнані грані української музичної народної творчості.

Надзвичайно імпонує авторська манера оповіді. Тут маса біографічних подробиць, життєвих ситуацій, деталей. І все до ладу, все на підтвердження тої думки, яку розвиває авторка. І при цьому Л. Брюховецька не дозволяє собі ніяких домислів, ніяких пікантних подробиць, ніякої «скороминки», підходячи до теми з великим тактом. А інтерес до особи і біографії героя від цього не зменшується. Може, ще й тому, що кожен рядок дихає великою повагою до нього.

Книжка написана живою мовою, дохідливо й переконливо. Відчувається, що авторці давала насолоду сама робота. Тому й читається книжка легко. І думається, що вона зацікавить не тільки професіоналів, кінематографістів, а й широкий читацький загал.

Я прийшла на студію в той самий час, що й Миколайчук. Памятаю його, памятаю те, про що пише Брюховецька, знаю багатьох із тих, кого вона згадує у своїй праці. І мушу відзначити сумлінність і чесність авторки. Всі прізвища на місцях, всі факти правдиві, всі дати вивірені. Це безсумнівне достоїнство книжки. Адже останнім часом ми стали надто вільно поводитись зі своїм минулим, додумуючи, а іноді й придумуючи те, чого не було. Часом заради красного слівця, а часом для власної користі.

Після загибелі Грибоєдова Пушкін в листі до Вяземського зауважив, що написати біографію Грибоєдова було б справою його друзів. Але видатна людина йде від нас, не залишивши по собі сліду. Ми ліниві й позбавлені цікавості.

Я подумала, як добре, що вже є книжка про Миколайчука, людину справді видатну. А хотілося б прочитати і про Костянтина Єршова, і про Сурена Шахбазяна, і про Леоніда Бикова, і про багатьох інших, які були поруч з нами. І залишили глибокий слід у нашій культурі.

Інесса Размашкіна

                                                                                      Кіно-Театр. – 2004. - № 3.  

Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...