четвер, 17 червня 2021 р.

Україна відзначає 80-річчя Івана Миколайчука.

 Меморіальний музей у Чорториї

Розповідає Михайло Грицюк, директор цього музею

 

Невеличка вуличка, названа на честь Івана Миколайчука. Вимощена камінням доріжка пролягла крізь дерев’яні ворота на подвір’я, заросле моріжком. Дві лавиці, засохлий пліт, бюст актора, біля якого цвітуть півонії. У хатині зі смерекового зрубу міститься музей-садиба.

Племінник актора Михайло Грицюк, який виконує обов’язки директора музею, показує фото хатини, де народився його легендарний дядько. “Ось такою вона була колись – накрита соломою, – пояснює. – Але стара була – протікала. Бабуся просила голову колгоспу виписати соломи, щоби накрити хату. Він відмовив: “Ви в колгоспі не числитеся“.

За рік до смерті Івана хата завалилася. Я поїхав до Києва і сказав йому про це. Він взявся за голову: “Я собі не уявляю, як це прийти додому, а там хати нема“. Через кілька років той голова приходив й виправдовувався перед бабусею: “Катерино Олексіївно, то я велику помилку зробив, що не виписав вам тоді соломи. Бо тепер прийшов наказ будувати музей для Івана“. Згодом побудували цю хатину, але Іван її вже не бачив“.

Іван народився в лікарні у Вашківцях. До нього мама народжувала дітей вдома. Батько позичив коня, щоби привезти дружину з маленьким сином на підводі додому. Було це 22 червня 1941-го, коли почалася війна. Вони потрапили під бомбардування німецьких літаків і ледве врятувалися. Тому Іван завжди проголошував жартівливий тост за “штімову кобилу, що довезла його живого додому“.

– Із самого дитинства брат ріс дуже допитливим. Любив співати, грав на багатьох музичних інструментах: скрипці, цимбалах, баяні, сопілці, трубі, арфі, – розповідала сестра Фрозина. – А ще любив спостерігати за людьми. Показував, як шкандибав сусідський дідусь, як сварилися між собою баби Маруся і Катерина. У школі Іван грав

у виставі “Безталанна“ старого батька головної героїні. І коли закричав зі сцени: “А хто мене поховає?“, всі жінки в залі заплакали.

– Іван був старший від мене на 14 років. Коли навчався в Чернівцях у музучилищі, то вперше справив мені день народження. Бо хто тоді в селі знав про це, – усміхається пан Михайло. – Цей день залишився у моїй пам’яті на все життя. Ми з хлопцями гралися на подвір’ї, дивимося – йде Іван із баяном і сумкою. Витягує звідти цукерки в металевій коробці, в якій мама потім зберігала ґудзики, пляшки із солодкою водою.

Каже: “Будемо, Михайлику, святкувати твоє народження“. Коли Іван приїжджав додому, то це було свято, навіть у будні. Родичі та сусіди кидали сапи на городах й бігли до нас, бабуся швидко накривала на стіл. Івана всі дуже любили за його щирість, відкритість і доброту. Він був готовий віддати останню копійку. Завжди привозив усім якісь подарунки і отримував від цього велику насолоду.

Іван Миколайчук мріяв збудувати будинок для своєї великої родини. Але отримував за свої ролі та фільми копійки, тому будівництво розтягнулося на довгі роки.

“Він надіявся на гроші за “Білого птаха“. Проте фільм заборонили показувати, Іванові заплатили 500 карбованців, – зітхає пан Михайло. – Останні роки не давали йому зніматися. Я тоді навчався в університеті у Києві, трохи підзаробляв, то мав щомісяця 135 карбованців. А Іванові платили 80. Інколи він просив у мене 10 карбованців на хліб. Казав зі сльозами: “Мені дуже соромно. Бо це я тобі, студентові, мав би давати, а не ти мені“.

– Іван дуже переймався тим, що йому забороняли зніматися у кіно, не показували фільмів з його участю. Після чергової відмови скаржився: “Пів життя мені відтяли“, – пригадувала сестра Фрозина. – А одного разу обурився: “І це Україна? Де ви тут бачите Україну?..“. Я заспокоювала його: “Ти ще життя не знаєш. Я за румунських часів жила, тоді не можна було й слова українського сказати. А зараз – хочеш читай, хочеш співай“. А брат мені відповів: “Румуни давили тіло, а москалі вбивають душу України. Жаль, що ви цього не розумієте“.

Ще під час святкування 70-річчя від дня народження Івана Миколайчука чиновники пообіцяли збудувати на родинному обійсті мистецький зал, де можна було би демонструвати його фільми. «Марія хоче передати нам усі його речі, та ми не маємо де їх розмістити», – поскаржився Михайло Грицюк.

– До нас приїжджають тисячі туристів, у тому числі й з інших країн: Австралії, Канади, США, Німеччини, Ізраїлю… Я ж не маю де їх прийняти, бо садиба маленька. Чекав, що виконають обіцянку до цього ювілею. Та, певно, забули…“.

 (МБ, 15.06.2021)

Фото: Михайло Грицюк, директор Музею-Садиби Івана Миколайчука в Чорториї.

 

Цимбали, на яких грав Іван Миколайчук.

 

У Чернівцях під час святкування 80-річчя Івана Миколайчука відкрили культурно-мистецький центр його імені

 

 «Завершення будівництва центру презентували ще рік тому, а сьогодні ми відкриваємося як установа. З одного боку ми святкуємо 80-річчя із дня народження Івана Миколайчука. І власне те, що зараз тут відбувається, це є подарунок від Івана Миколайчука чернівчанам, гостям краю, тим, хто завітав на його ювілей», - сказав нещодавно призначений керівник центру Іван Бутняк.

Після вуличного перформансу за участю мім-театру з Івано-Франківська, який відбувся на майданчику перед будівлею центру, присутні могли взяти участь у публічній дискусії «Вавилон XXI» в артпросторі "Іван Хаб".

«Після відкриття кожен чернівчанин зможе сюди приходити зі своїми ідеями, з планами реалізації цих ідей для співтворчості». Крім того, тут також будуть організовувати і показ фільмів, перед якими проводитимуть зустрічі із авторами, режисерами, акторами.

"Це будуть не прості фільми, а цікаві, в першу чергу українські – класика, альтернатива, артхаус. Як мені здається, це те кіно, на яке є запит у Чернівцях. Але обов'язково, окрім власне самого показу фільму, хотілося, щоб також була зустріч із кимось із режисерів, з авторами фільму, з акторами тощо. Зала у нас кіноконцертна – це означає, що заходи можуть бути різного типу. Тобто, можуть бути і концерти, можуть бути і театральні постановки тощо», - додав Бутняк.

За його словами, два дні на тиждень – у п'ятницю і суботу, центр буде працювати в режимі кінотеатру. А в інші дні тижня організовуватимуть інші заходи, щоб максимально наситити культурне життя Чернівців.

                                                Кореспондент Укрінформ.


 

Фото: Біля Культурно-мистецького центру Івана Миколайчука в Чернівцях. 15 червня 2021.

 

Івана Миколайчука називали «душею українського кіно». Водночас від держави він носив тавро «неблагонадійного». Лише у 1988 році (посмертно) кіноактор став лауреатом Шевченківської премії. З нагоди 75-річчя актора було організовано Всеукраїнський фестиваль народної пісні та кіно — «Миколайчук-Фест» у місті Вижниця Чернівецької області.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...