середа, 30 червня 2021 р.

Доля сценарію «На поклони!»

 

Кадр з фільму «Мріяти і жити». Сценарій Миколайчука та Іллєнка. Режисер Юрій Іллєнко. 1973.

29 квітня 1971 року, саме в той час, коли фільм „Білий птах з чорною ознакою” тріумфально ішов в прокаті, його постановник і співавтор сценарію Юрій Іллєнко разом з другим співавтором сценарію Іваном Миколайчуком подали на кіностудію ім. О. Довженка новий сценарій під назвою „На поклони!”. Це була розповідь про акторку Марію. Автори розповідали про особливий момент в її житті – творча криза, розчарування в людині, яку вона, очевидно, і не любила, зустріч з юнаком і виникнення взаємної симпатії і нарешті зустріч з матір’ю, яку втратила під час війни, і смерть матері. Бажаючи довідатись більше про неї, Марія їде в рідне село матері – й автори розгортають через ретроспекції трагічні долі жінок під час війни, показують зустріч Марії з колишнім зрадником, через якого загинув її батько, зустріч, яка шокувала її, село сучасне, і з цими картинами переплітається психологічна лінія головної героїні, її непростих стосунків з близькими людьми. Таким чином життя сучасне і життя минуле накладалися одне на одне, створюючи конфлікти і гармонію, драму пробудженої пам’яті й труднощі віднайдення себе.

Лариса Кадочникова у фільмі «Мріяти і жити».


 

Лариса Кадочникова, тоді дружина Юрія Іллєнка, згадуючи той час, говорила, що Юрій Іллєнко писав сценарій для неї і що для образу героїні він взяв якісь її риси. У кожному разі тандем авторів – Миколайчука та Іллєнка, які успішно заявили про себе, хотів розвиватись далі. Автори вели розповідь про сучасних людей – адже тоді їм закидали, чому, мовляв, уникаєте сучасності? Дія в сценарії двопланова: сучасне життя героїв (Марія – Герасим – Кость Петрович) та воєнне минуле – історія Віри, Маріїної матері. Тема, на відміну від «Білого птаха з чорною ознакою», не була дражливою: природа акторського успіху, стурбованість, як в ейфорії слави не розминутися з собою, не почити на лаврах – вона закорінювалася у драматизм минулого, була невідривною від життя народу. Як писала Людмила Лємєшева, «це був здоровий інстинкт художників – врятувати себе і свою героїню, театральну актрису, відправивши її на поклони не до публіки і не до влади, а до землі й людей, які на ній трудяться, до втраченої матері, до простих, вічних цінностей буття»[1].

Юрій Іллєнко у фільмі


 

Але історія сценарію „На поклони!” – сценарію добротного й цікавого з органічними й дотепними кометарями – дуже драматична, він зазнав неймовірних, і головне – невиправданих гонінь. Про них свідчать документи Центрального музею-архіву літератури і мистецтва (фонд 670, опис 1, справа 2446). Дело художественного фильма „Мечтать и жить” (На поклоны!, Бегу зеленим лугом) – заключения на сценарий и фильм, переписка и договор с авторами сценария). Довкола того твору чиновники від кіно в 1973 році влаштували такий шабаш, що Миколайчук, який мав грати Герасима, та Степанков, для якого було написано роль драматурга Костянтина Петровича, побачивши, що від сценарію, який уже називався «Мріяти і жити», залишились ріжки та ніжки, відмовилися зніматися. Це пояснюється тим, що на поетичне кіно влада вже наклала табу, а новопризначені керівники кіностудії та Держкіно ретельно стежили, аби жодної ознаки такого кіно на екран не потрапило. Проте Юрій Іллєнко, впевнений у своїй правоті, не збирався здавати позицій і водночас ішов на поступки чиновникам від кіно. Як свідчив редактор фільму Віталій Юрченко: було незрозуміло, що саме чиновники хотіли від сценарію, втручання робили не заради якихось ідеологічних вдосконалень, а заради того, щоб паралізувати роботу режисера, знищити його стан творчості.

Ніна Ургант – мати Марії у фільмі.


 

Юрій Мажуга – Сукач у фільмі.


Юрій Іллєнко сам зіграв Герасима, хоча за віком уже не відповідав молодому і неодруженому персонажеві. На роль Костянтина Петровича запросив з Москви актора Родіона Нахапетова, який у фільмі був мовчазним і скутим. Оживити фільм з усіх сил намагалася Лариса Кадочникова, програючи стосунки з двома претендентами на її руку і серце, а також стосунки з матір’ю, яка знайшла її після стількох років пошуків загубленої в час війни дитини. Втілення зла і самотності зіграв Юрій Мажуга – його епізод сильний. Тільки погоди він не робить, тому що епізоди з минулого (часів війни) були не розвинуті, прохідні. Фільм одностайно визнали невдачею, в тому числі й сам постановник: він визнав, що екранна версія фільму – повна протилежність сценарній версії «На поклони!». Так влада постаралась – не заборонивши, але знищивши чудовий сценарій Миколайчука та Іллєнка.  

 

            Лариса Брюховецька

Фото надані Національною кіностудією ім. О. Довженка.
 

[1] Людмила Лемешева. И пораженье от победы… // Столичные новости. – 2004. - № 8.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...