понеділок, 12 липня 2021 р.

«Білий птах»: тріумф у Москві

 

Родина Дзвонарів грає сабаш на весіллі у Дани.

Пригадую, Іван розповів про свою сім'ю, про те, що він пережив, і Юра загорівся: це може бути фільм, кращий за «Тіні». Тоді й почався сценарій «Білого птаха з чорною ознакою». Тема того фільму, сама ідея, основа основ — це Миколайчукова родина. Вони разом писали сценарій, сиділи над ним буквально цілими днями. Коли Іван приходив, їх залишала, виходила в іншу кімнату чи бігла в театр — тоді  вже почала працювати в театрі. Вони зачинялись (не повинна була заважати), виходили тільки поїсти. Працювали несамовито. Коли працюєш так захоплено, то й буде результат. Юру дуже притягував цей матеріал — після «Тіней» він йому був украй потрібен.

 

Думаю, у всіх персонажів цього фільму були прототипи: брати — це Іванові брати, у Вівді й у моєї героїні Дани вони були також. Миколайчук розповідав про попівну. Але він був такий фантазер, міг нафантазувати що завгодно. Ніколи не зрозумієш, було це насправді чи то тільки його вигадка.

У «Білому птахові» — три брати, і такі красені, що не закохатися в них не можна. Дана — попова донька, їй сімнадцять, і вона бачить трьох Дзвонарів: один красивіший за іншого. І закохалася у всіх. Буває? Буває! І вибрати неможливо. І всі троє в неї закохані. От парадокс. Врешті обирає чужинця, а потім залишається з найскладнішим із братів і до кінця вона всіх їх любить. Та найбільшого болю зазнала з Орестом. Я чудово розуміла свою героїню, захоплену такими фантастичними хлопцями. Адже бачила на власні очі, що робилося з жінками, які захоплювались Іваном. Уся його юність — звідти, поки він виріс, поки став філософом. І хоча й став, він усе одно залишався тим Іваном зі свого села, в ньому така була народна краса!

А ще — музика. Іван від природи надзвичайно музикальна людина. Оті шуми вітру, народні пісні — усе це з дитинства звучало. Музиканти, що грали у фільмі «Білий птах», просто дивовижні! Миколайчук — людина природи, він звідти. У ньому була така могуть, такий заряд! Працювали над фільмом напружено, атмосфера напрочуд творча. Юра працював вельми жорстко. Параджанов не ангел, а Юра був дуже жорсткий, особливо щодо мене — вимагав найбільше, точніше за всіх, жодних поблажок  не мала. Тут він домагався, щоб Дана не була схожа на Марічку. Вона справді інакша жінка. І водночас мала бути не підступною, тим паче, що є Вівдя — зовсім інший типаж. В образі Дани поєднані ліричність і розтроєність, неможливість вибрати із трьох братів судженого.

Орест (Богдан Ступка) і Дана (Лариса Кадочникова) танцюють сабаш.

 

Іван дуже переживав, адже хотів грати Ореста, і гадаю, зіграв би чудово. Ступка зіграв геніально — вважаю, що це його найкраща робота. Але Іван зіграв би мабуть, інакше. Та йому не дозволили, бо в Івана зовнішність позитивного героя, а Орест на той час був постаттю негативною. Іван грав комуніста Петра, грав чудово — він не може погано грати, та все-таки в кадрі відчувається, наскільки йому складно промовляти ті дещо формальні фрази. Та його монолог, коли він гукає до Ореста взимку в лісі, зроблено блискуче! Його обличчя випромінювало світло. Хоч би в якій ролі він знімався — то була перемога.

Мені зовсім недавно зателефонував шанувальник із Москви. Він бізнесмен, має мережу м'ясокомбінатів. Якось по телебаченню показували «Білого птаха». Він, москвич, знайшов мене, щоб подякувати за цю картину. Говорив, що вражений до глибини душі. Я запитую: «А «Тіні забутих предків» ви бачили?» Так. Але він наголосив, що саме «Білий птах» його вразив своїм натхненням — тут є те, що давно вже пішло з кіно, чого давно вже немає. Цей романтизм, це повітря, наповнене красою карпатської природи, унікальність костюмів. Мені було дуже приємно. Він приїхав, пішов до нашого театру, став моїм шанувальником. А причина — «Білий птах». І коли торік у Москві в пам'ять Юрі Іллєнка пройшла ретроспектива його фільмів — її відвідали родичі дружини мого брата, всі наші москвичі. Після фільму вони сказали, що вражені. У тому числі й акторськими роботами. Такого кіно вже ніколи не буде. Те, що ви зробили, казали вони, це на віки.

Миколайчука нині немає з нами. Гірко увити, ким би він був сьогодні. Можливо, ходив би сумний, без роботи, бо не пробитись, а всім наплювати на це... Згадую ту нашу поїздку в Аргентину — він був на коні, всі біля його ніг. Потім довгий період, коли не було чогось особливого. І новий злет — «Білий птах...», тріумф на міжнародному кінофестивалі у Москві. Теж на коні.

Гордість України. Ми всі тоді там були: Юрій Іллєнко, Вілен Калюта, Іван, я. Підкорювачі Москви.

Іван блискуче зіграв молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон». У Шевченка є три твори з такою назвою. В одному з них поет висловив свою мрію про вільних людей в Україні:

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі...

Чи був вільним Іван Миколайчук? Внутрішньо — так. Але останні 15 років життя йому не давали себе творчо реалізувати. Це було новітнє кріпацтво, яке намагалося загнати митців у тісні ідеологічні схеми. Й через ці заборони, цькування він так рано і пішов від нас.

Київ, 28 січня 2011 року.

Фотоальбом «Іван Миколайчук: магія любові». – К. : Редакція журналу «Міжнародний туризм», 2011.

 

Лариса Кадочникова

Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...