пʼятниця, 16 липня 2021 р.

Спогад про одну зустріч


 

Ми вже завершували навчання в університеті, 5-й курс. На час нашого навчання випали дуже цікаві процеси в українському кіно – вийшли фільми «Камінний хрест», «Вечір на Івана Купала», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою». Ми, студенти, захоплювалися творчістю Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Миколи Мащенка, часто дискутували після перегляду їхніх фільмів. Та найбільше, мабуть, були зачаровані Іваном Миколайчуком, адже він грав у всіх згаданих фільмах і тому став кумиром, мегазіркою.

 

Зустріч з Іваном Миколайчуком і Ларисою Кадочниковою відбулася 28 квітня 1972 року на факультеті журналістики в жовтому корпусі Київського університету ім. Тараса Шевченка. Організував її хтось зі студентів чи викладачів. Найбільша в корпусі 32-а аудиторія була набита битком. Тоді ми ще не знали, що мине зовсім небагато часу, й почнеться гоніння на поетичне кіно. Але поки що це кіно мало високий рейтинг і статус, а його творці, увінчані нагородами міжнародних кінофестивалів, сприймалися в нашому середовищі як герої, що здійснили неможливе – вивели наше кіно на міжнародні орбіти. Навіть важко було уявити, що з ними можна спілкуватися як з простими смертними. І тут така прекрасна нагода! Вони, двоє знаменитостей, прийшли до нас, студентів.

У той час я сприймала Миколайчука не тільки як актора. Був ще особистий фактор: мій однокласник шкільних років, був схожий на нього. На жаль, він рано помер. Тому у сприйняття Миколайчука мимовільно втручалась ця схожість, дивним чином зближуючи, створючи враження, що ми з ним давні знайомі. Тоді до усвідомлення ролі Миколайчука для українського кіно, для формування кіно поетичного, ми ще не були готові, аналізувати – також, хоча, повторюю, українським поетичним кіно захоплювалися.

Отже, не на екрані, а перед нами – знаменитий актор. Для багатьох – улюблений. Аудиторія майбутніх журналістів була допитливою – не випадково стільки молодих людей прийшло на цю зустріч.

Мені заімпонував голос Миколайчука і його жести – коли говорив, захоплюючись, піднімав руки і робив ними різкі рухи. Мова з буковинським акцентом була приємна і приємно було її чути, особливо на тлі сухого педантизму дистильованої літературної вимови. Імпонувала манера триматись – вроджена простота і невимушеність. І хоча відчувався наліт звикання до статусу кінознаменитості, не було найменшого самовозвеличення і самолюбування.

Після короткого вступу актор відповідав на запитання. Прозвучало, зокрема, запитання до нього як співавтора сценарію, чому образ Дани не зовсім правдоподібний, бо героїня «Білого птаха з чорною ознакою» як донька священника не відповідає дійсності. Він парирував гострі запитання – відповідав вдало і сміливо. Зустріч була цікава і просто щастя, що вдалося на неї потрапити.

            Лариса Іванишина, 1972/2021

Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...