понеділок, 19 липня 2021 р.

Небажаний для кінозйомок


 

Комусь нині може здаватися, що Іван Миколайчук прожив хоч і коротке (46 років), та загалом благополучне життя. Інтенсивне – бо багато знімався. Наповнене – бо писав також сценарії, і писав успішно: з 11, написаних у співавторстві й самостійно, поставлено вісім (непоставлені залишилися «Камінна душа», «Небилиці про Івана» й «Острів сліз»). Безоглядно активне, бо у віці 37 років почав ставити як режисер, а кінорежисура, якщо займатися нею по-справжньому, для вразливої душі майже непосильна. Хтось заперечить: он Анджей Вайда знімав фактично без пауз до 90 років – і це не єдиний приклад довгожителів у кінематографі. Проте тут виринає один незаперечний аргумент – Польща, у порівнянні з Україною, давала можливість своїм митцям реалізовувати свій талант, а коли наставали скрутні часи, тоді митці вимушено покидали країну і продовжували знімати за кордоном, як той же Вайда. 

 

Скрутні часи для Івана Миколайчука настали відразу після завершення фільму «Пропала грамота» (1972). Коли перед фільмом Віктор Івченко сказав у знімальній групі, що ви, мовляв, не підведіть, бо ще не скоро в Україні випаде така нагода – знімати про козаків-запорожців, то як у воду дивився. В Україні змінилася влада – і настали темні маланчуківські часи, коли цьому ідеологічному церберу у «високій хаті» (так іменували ЦК КПУкраїни) в кожному відомому письменнику, режисерові, акторові ввижався «буржуазний націоналіст», якого треба забороняти і викорінювати. Миколайчук також удостоївся персональної заборони. Хоч і не гласної. Але є архіви, які нині відкривають свої колись засекречені документи й з них ми дізнаємося, як переслідували наших талановитих митців.

1968 рік

Ім’я Івана Миколайчука стояло поруч з іншими підписами в «Листі 139-ти», протестному листі української творчої і технічної інтелігенції проти арештів в Україні і Москві. Це був наймасштабніший колективний протестний акт в СРСР 1960–1980-х років. Справу підписантів ЦК передало не до КДБ, а партійним органам. В різних наукових інституціях Києва реакція на діяльність підписантів почалась у вересні: їх викликали на партбюро, вимагали відкликати підпис, каятися, засудити лист у пресі, дати інформацію про те, хто підготував лист. Багатьох із підписантів було виключено з партії, комсомолу, звільнено з роботи[1].

1970 рік

І. Миколайчука не затвердили на головну роль (Ореста) у фільмі «Білий птах з чорною ознакою», мотивувавши тим, що актор має дуже характерну українську зовнішність, щоб грати «бандерівця». Інша версія: актор, який грав Тараса Шевченка, не може грати «бандерівця». «Звичайно, – говорив він в розмові з кінокритиком і редактором Віталієм Борщовим, – Богдан Ступка прекрасно виконав роль… Однак ту філософію, яку я хотів грати, зрозуміло, не можна було примусити грати цього актора, бо він має інше вирішення, інший характер. …Мені дуже жаль. Якого дідька заборонили мені грати Ореста?! Які у них були підстави казати, що, мовляв, ти актор хороший, але цю роль не будеш грати, бо перекриєш всіх героїв…».

1971 рік

Після перегляду фільму «Білий птах з чорною ознакою» за сценарієм Івана Миколайчука та Юрія Іллєнка делегатами ХХІV партійного з’їзду УРСР у березні 1971 року, партійні функціонери визнали його «шкідливим для західно-українських областей».

1972 рік

Про фільм «Пропала грамота» за Миколою Гоголем його постановник Борис Івченко згадував: «На студії фільм прийняли прекрасно, але вже в Держкіно УРСР почалося…». Його заборонили аж до 1984 року. Після  ролі козака Василя у цьому фільмі Миколайчук став, на думку компартійних ідеологів, небажаним для кінозйомок. Відтоді кілька років змушений зніматися тільки в епізодичних ролях».

1973 рік

З донесення КДБ в ЦК КПРС

Артист киностудии им. Довженко НИКОЛАЙЧУК Иван Васильевич, 1941 года рождения, беспартийный, в 1969–1972 гг. отрицательно отзывался о советской действительности, утверждал, что на Украине происходит процесс «русыфикации». Возмущаясь критикой кинофильма «Білий птах з чорною ознакою», имевшей место в выступлениях делегатов на 24 съезде КП Украины, НИКОЛАЙЧУК заявил, что выступавшие «проявили свою некомпетентность в вопросах кино» и «показали себя чиновниками, готовыми все искалечить». «Поэтому, – утверждал он, – на Украине нет искусства и творческие работники не имеют права сказать то, о чем думают».

НИКОЛАЙЧУК взят на проверку.

У загальному відділі ЦК КП України документ датовано 24 грудня 1973 року.

Совершенно секретно

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

товарищу ЩЕРБИЦКОМУ В. В.

ИНФОРМАЦИОННОЕ СООБЩЕНИЕ

Начальника управления КГБ при СМ Украинской ССР (А. Цветков)

КДБ про Параджанова. Документи із розсекреченого архіву КДБ УРСР. Публікація Марти Дзюби. Фрагмент. Кіно-Театр. 2011, № 2 (94).

… Це далеко не повний перелік фактів – документів і спогадів, які свідчать про заборону актора Івана Миколайчука. На довгі роки. Дозволяли ролі незначні у невиразних стрічках. Хіба не ця заборона вкоротила йому віку? Завдання дослідників – шукати інші документи, які проллють світло на його переслідування й заборону творити.

                                                            Лариса Брюховецька



[1] Рух опору в Україні 1960-1990. Енциклопедичний довідник. Друге видання. – Гол. редактор Осип Зінкевич. – К. : «Смолоскип», 2012. – С. 414-415.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...