неділя, 22 серпня 2021 р.

Маловідомі ролі Івана Миколайчука. «Про Вітю, про Машу і морську піхоту». Вакула


Цей фільм вийшов на Одеській кіностудії 1973 року. Це була дипломна робота випускника Вищих режисерських курсів майстерні знаменитого Георгія Данелії, режисера Михайла Пташука, який згодом стане одним з провідних режисерів білоруського кіно і зніме вражаючу військову картину «В серпні 1944-го».

«Про Вітю, про Машу і морську піхоту» належить до дитячого кіно, за жанром комедія, але нетипова, тому що ні трюків, ні підкресленого комізму там немає і близько, хоча сам сюжет і окремі епізоди забарвлені гумором. Миколайчуку вперше випало зніматися на Одеській кіностудії. До того ж в ролі сучасного військового, морського піхотинця. Головну роль у стрічці – шестирічного Вітю Крякіна – дуже вдало виконав Сергій Свєтлицький.

Вітя, син офіцера і військової лікарки, живе з батьками у військовій частині, розміщеній в степу на морському безлюдному узбережжі. Тож товариством хлопчика є морській піхотинці – з ними він піднімається вранці на зарядку, бере участь у тренуваннях, освоює військові навички.  

Персонаж Івана Миколайчука – морський піхотинець, що має маловживане ім’я Вакула – є другом хлопчика і до певної міри вихователем, який спілкується з дитиною як з дорослим. Коли вони залишаються удвох, він навчає його грати на гітарі «Хазбулат удалой» (фільм знято російською). Допитливий Вітя запитує Вакулу спершу про автомат, а потім: «А за девушку ты бы отдал свой автомат?», на що Вакула серйозно: «Видишь ли, Витя, за хорошую девушку я отдал бы жизнь. Розумієш?». «Розумієш», повторене в діалозі з хлопчиком двічі, ідентифікує його (і саме ім’я) як українця. Можна припустити, що така мовна деталь належала акторові.

В життя Віті вторгається інша дитина, що приїхала з батьками в частину, – його ровесниця Маша – вона не відразу погоджується з ним розмовляти, але діти є діти і вони швидко порозумілися. Комізм ситуації розкриється в тому, що Маша виявиться таким собі перукарем-диктатором, невміло стриже Вітю, потім Вакулу. Іван Миколайчук чи не вперше грає поруч з дітьми й без найменшого опору піддається дитячим забаганкам. 

Іван Миколайчук у фільмі «Про Вітю, про Машу і морську піхоту». Режисер Михайло Пташук. Одеська кіностудія, 1973.


Але ця ідилія тривала недовго – батьки віддали Вітю в піонерський табір заради його соціалізації. Він потрапляє в загін, де діти значно старші за нього й сприймають його як малюка, а ввечері після відбою збиткуються з нього (ситуація, та й табірне життя загалом, показані цілком вірогідно). Після інциденту той мовчки йде до начальника табору, але не скаржитись, а за порадою: що робити комусь якщо його ображають. У відповідь чує недвозначну пораду, що в таких ситуаціях треба давати здачі. Діставши офіційний дозвіл, Вітя спокійно підходить до ліжка свого кривдника і говорить ту ж фразу, що той казав йому: «Відійдемо. Треба поговорити». Вони відходять вбік – і тут старшим хлопцям стає непереливки. Засвоєними прийомами Вітя кладе обох на лопатки, а третій тікає. Згодилося набуте серед морських піхотинців уміння. Хлопці Вітю, звісно, відразу заповажали і почали просити, аби він навчив і їх таких прийомів. Вітя стає негласним командиром загону, піонери бадьоро марширують колоною з піснею «Хазбулат удалой», а діти інших загонів із заздрістю дивляться на них. Тож режисер показав тріумф юного морпіха Віті. Тільки тривало це недовго – Вітіних батьків терміново переводять в іншу частину і дитина змушена покинути табір.

Звісно, на тлі такого яскравого персонажа (Вітя фігурує у всіх епізодах стрічки) дорослі залишаються значною мірою тлом для його історії. І все-таки, Вакула Миколайчука вирізняється. Насамперед тим, що актор, як уже згадувалось, дає можливість своєму персонажеві вживати слова рідною мовою, чого не дозволялося в Радянській армії (там панувала російська), очевидно, це дозволили акторові, бо його персонаж перебував на якомусь віддаленому посту, а не серед військових. По-друге, актор розкривав свого персонажа у спілкуванні з дитиною, виявивши розуміння дитячої психології. Й нарешті – Миколайчуку личила форма морського піхотинця. Він додає до цієї теплої з блискітками гумору стрічки свою барву, робить свій внесок у її позитивну атмосферу.  

Іван Миколайчук у фільмі «Про Вітю, про Машу і морську піхоту». Режисер Михайло Пташук. Одеська кіностудія, 1973.

Попри те, що це дитячий фільм, його гідно оцінила і доросла аудиторія. До речі, творилася стрічка в час, коли Іван Миколайчук уже був неофіційно заборонений як людина «неблагодійна», і знявся він, ймовірно, тому, що ця заборона до Одеси ще не дійшла.

                Лариса Брюховецька  


Немає коментарів:

Дописати коментар

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.   В мережі інтернет наво...